Форум » Литературная курилка » Ой на горі та женці жнуть... » Ответить
Ой на горі та женці жнуть...
Salieri: Тоже отличный вариант (не говоря уж о клипе!), но по радио звучит другой, с текстом примерно как здесь: http://www.vokrugsveta.ru/vs/article/3832/ И да, я тоже задумывался: а что это, собственно, значит — Гей, доле, доле, гей, широкоє (так звучит)? Что такое доле? Навскидку это может быть вокатив от дол (потому что вокатив от доля будет «долю», как «Галю» от Галя). А к чему тогда относится широкоє? Почему средний род? Моё предположение: тут неологизм доле, среднего рода, как «поле». Т. е. судьба/удача в образе поля. Которое надо перейти. Завада, я могу быть прав?
Волод: А ось утюркати «горос» на лінгвофорумі я не можу, тюркські гілки для мене закриті. Так що «горошко», «котигорошко», «за царя гороха», «огорошити» залишаться неутюрканими.
Salieri: Волод пишет: Що цікаво, що згідно з українським етимологічним словником слова «голос» і «галас» мають різне походження. Відтоді, як я знаю, що російські «приятель» и «приятный» різного походження, я таким речам вже не дивуюсь Волод пишет: Так що «горошко», «котигорошко», «за царя гороха», «огорошити» залишаться неутюрканими. А є відомості, що «горох» тюркське слово? А «горіх»? А «огорошити» — воно від «горя».
Salieri: О, як чудово: бог Хорс — це бог не Гарний, а Чистий! Я теж голосую (і галасую ) за цю версію!
Salieri: Волод пишет: https://lingvoforum.net/index.php/topic,94184.50.html Лінгва — вона така лінгва! Вибачте, я замість того, щоб читати ваші сторінки, виявив, що є нові пости в темі «Русалка на ветвях сидит» (я сам колись активно писав у цій темі, але після того, як вона відійшла від русалок, і я від неї відійшов. Тепер дивлюся — як без мене багато написали! Заходжу на сторінку — очам не вірю: там з'ясовують, чи правда, що скло з часом опливає. Де русалки і де скло! І я думав, що цю легенду, про скло, давно поховали — анітрохи! «Якби скло обпливало, то скла в старих будинках випадали б з рам». — «Навіщо, вони ж упливають в раму». - «Ну не діставали б до верху рами». — «Так вони й не дістають». Як писав шановний Микола Васильович Гоголь, тільки плюнеш та перехрестишся.
Salieri: Коли зазвичай співають про необачного до жінок Сагайдачного, який відстав від війська (мабуть тому, що задивився знизу, як женці у відповідних до технології позах на горі жнуть) – вам не стає лячно? Я завжди хотів, щоб там співали «жниці жнуть». Я теж, до речі.
Волод: Salieri пишет: Де русалки і де скло! Оце скло:
Salieri: Яке ж це скло, це ж пісок. І де русалки?
Волод: Це ріг (чим не стукало?). Він з природного скла фульгуриту, ну а мавок мабуть чугайстер поїв.
Salieri: Отакої!! Я гадав, що це чиясь творчість, на кшталт замків з піску, і сушив собі голову, з чим це автор змішував пісок, щоб спорудження так міцно трималося... Світлина ваша?
Волод: Гугель знайшов цю світлину за запитом «фульгурит».
Salieri: Теперь пишу по-русски, поскольку это вниманию всех. Волод писал (на Лингвофоруме): Я завжди хотів, щоб там співали «жниці жнуть». Salieri пишет: Я теж, до речі. А хотели мы неправильно! Женатый женець-жнець там один. Эти женці, среди которых, конечно есть и жниці — это семья: муж с женой, возможно, и дети, если они уже достаточно большие, возможно, и ещё какие-то родственники... Страда, и в поле вышли все, кто может держать серп. А глава семьи — это старый товарищ Сагайдачного: он решил остепениться, осел на своей земле, женился... а теперь вот, при виде военного похода и старых друзей, его смутно, но остро кольнуло отвергнутое прошлое, — то, что Грин назвал зов несбывшегося. И он спешит им сообщить, что он в своём выборе прав, а они неправы. А Сагайдачный весело отвечает: зачем мне эта морока, жінка, и зачем бросать люльку, она на привале самое то! И нарисовав идиллическую картину вечернего привала у костра с люлькой, спохватывается: товарищу же и так больно! И говорит ему, именно ему: не журися! У каждого своя «планета»: и я в своём выборе перед Богом прав, и ты в своём перед Богом прав. Очень мужественная и нежная получается история.
Волод: Загалом вважають, що епізод з лісом мав місто під Хотином. Сагайдачний тоді не йшов разом з військом, а приїхав з Варшави, і ніяк не міг знайти своє військо, яке під керівництвом гетьмана Бородавки хоробро марширувало додому. Кинувшись навздогін Сагайдачний наскочив вночі у лісі на турок чи татар, і його поранили стрілою у руку. Пересидівши ніч у лісі він наздогнав козаків, підбив їх скинути і стратити Бородавку, і повів їх знову під Хотин.
Salieri: Велике мерсі за інфу!
Salieri: Ось, знайшов, мені сподобалося. .
Волод: Нарешті прийшло розуміння того, чим займаються на горі: http://scibook.net/sravnitelnoe-religiovedenie-obschee/umerschvlenie-duha-hleba-69166.html Залишилось з’ясувати, що кричать на весіллі «горько» чи «горка».
полная версия страницы